"Ми самі є причиною інфляції": президент Ірану виступив із несподіваною самокритикою

Масуд Пезешкіан звинуватив роздуту бюрократію у зростанні цін
Президент Ірану Масуд Пезешкіан виступив із незвично різкою та самокритичною заявою, поклавши відповідальність за стрімке зростання споживчих цін на власний уряд. Цей крок посилює тиск на керівників економічного блоку країни, яка потерпає від міжнародних санкцій.
"Ми, уряд, є причиною інфляції", — заявив Пезешкіан під час виступу в західній провінції Курдистан. За його словами, головним чинником, що розганяє інфляцію, яка у вересні сягнула майже 49%, є роздута державна бюрократія. "Ми роздули уряд. Кожен зайняв посаду начальника, менеджера чи щось подібне", — зазначив він, додавши, що вже вживаються заходи для скорочення витрат.
Економіка Ірану роками перебуває в кризі через санкції, запроваджені через звинувачення у спробах створити ядерну зброю. Ситуація ще більше ускладнилася після 12-денної війни з Ізраїлем у червні, під час якої США також завдали ударів по іранських ядерних об'єктах. Президент закликав чиновників скоротити непотрібні витрати, щоб полегшити фінансовий тиск на громадян.
Публічне визнання президентом провини уряду за економічні негаразди є вкрай нетиповим для іранської політичної системи, де проблеми традиційно пояснюють зовнішніми факторами — "підступами ворогів" та санкціями. Ця заява Масуда Пезешкіана, який вважається представником реформістського крила, є складним політичним маневром. З одного боку, це спроба завоювати довіру населення, продемонструвавши чесність та готовність до реформ. На тлі майже 50-відсоткової інфляції ігнорувати глибоке суспільне невдоволення стає неможливо, і самокритика може слугувати клапаном для випуску пари.
З іншого боку, це може бути атакою на консервативних опонентів усередині владної системи. Звинувачуючи "роздуту бюрократію", Пезешкіан цілиться в потужні державні та напівдержавні структури, які контролюються консерваторами і часто функціонують як "держава в державі", саботуючи будь-які реформи.
Таким чином, він намагається перекласти частину відповідальності на своїх політичних суперників. Водночас ця заява оголює обмеженість реальної влади самого президента, який, схоже, не в змозі самостійно провести необхідні скорочення та реформи. Його слова звучать не стільки як план дій, скільки як визнання власного безсилля перед обличчям громіздкої та неефективної системи.
