Світовий порядок у моменті істини: Відповідальність, що визначає майбутнє
Ексклюзивний матеріал Надзвичайного та Повноважного Посла України в Султанаті Оман Ольги Селих для видання "Україна по-арабськи"
2026 рік став моментом істини для міжнародної системи. Те, що ще нещодавно здавалося регіональними кризами, сьогодні постає як системне випробування світового порядку. Події в Європі, Африці та на Близькому Сході — зокрема небезпечна ескалація навколо Ірану — демонструють, що глобальна стабільність більше не може сприйматися як гарантована. Вона потребує свідомого захисту.
Світ став взаємопов’язаним настільки, що будь-яке порушення рівноваги в одному регіоні неминуче відлунює в іншому. Енергетичні ринки, продовольча безпека, морські торговельні маршрути, фінансові системи — усе це більше не має локального виміру. Безпека перестала бути регіональною категорією. Вона стала спільною відповідальністю.
Агресія проти України стала найбільш очевидним викликом фундаментальним принципам міжнародного права у XXI столітті. Йдеться не лише про долю однієї держави. Йдеться про дієвість норм, закріплених у Статуті Організації Об’єднаних Націй, які гарантують суверенну рівність держав, повагу до територіальної цілісності та незастосування сили. Ці принципи були створені не як декларація намірів, а як механізм запобігання глобальній нестабільності.
Коли ці норми стають вибірковими, міжнародне право втрачає свою універсальність. А коли універсальність зникає, зникає й передбачуваність. У такому світі безпека перетворюється з права на привілей, що залежить від сили.
Події навколо Ірану ще раз підтверджують крихкість балансу. Близький Схід десятиліттями залишається регіоном складних протиріч, але сучасна реальність додає новий вимір: кожна ескалація несе ризики глобального масштабу. Відповідальність держав у такі моменти полягає не в демонстрації сили, а в демонстрації стратегічної стриманості. Історія переконливо доводить: короткострокові переваги, здобуті силовими методами, майже завжди породжують довгострокову нестабільність.
Україна сьогодні є не лише об’єктом агресії. Вона стала лінією, на якій перевіряється послідовність міжнародної спільноти. Якщо принцип територіальної цілісності може бути порушений без системних наслідків, це створює прецедент, який не обмежиться одним регіоном. Світовий порядок або залишається заснованим на правилах, або поступово трансформується у систему, де визначальним чинником є сила.
Нейтральність держав є легітимним і суверенним вибором. Проте нейтралітет не означає байдужості до фундаментальних норм. Підтримка принципу незастосування сили — це не підтримка окремої країни. Це підтримка самої ідеї міжнародної стабільності. Універсальні правила захищають усіх — великі держави й малі, економічні центри й країни, що розвиваються.
Сьогодні світ перебуває на межі стратегічного вибору. Або держави підтверджують свою відданість принципам, які забезпечували відносну передбачуваність десятиліттями, або дозволяють їх поступове розмивання. Альтернативою універсальному праву є фрагментований світ постійної турбулентності, де кожна криза здатна перерости у глобальну.
Україна стоїть на захисті не лише власного суверенітету. Вона захищає принцип, за яким кордони не змінюються силою, а безпека не є результатом домінування. Ця позиція не є регіональною, вона має стратегічний вимір для всієї міжнародної системи.
Мир не дорівнює тимчасовій відсутності бойових дій. Мир — це стан, у якому держави дотримуються правил навіть тоді, коли це складно. Лише рішення, засновані на міжнародному праві, здатні створити довгострокову стабільність. Компроміси, що ігнорують суверенітет або територіальну цілісність, відкладають кризу, але не усувають її причини.
Архітектура міжнародного порядку не формується деклараціями. Вона формується рішеннями, ухваленими в моменти напруги. Саме зараз держави визначають, яким буде світ у найближчі десятиліття — передбачуваним і заснованим на праві чи нестабільним і керованим силою.
Вибір ще не завершений. Але відповідальність уже є спільною.
01 березня 2026 р.