Україна-Саудівська Аравія: історичні паралелі державотворення
24 серпня 2026 року, ми відзначаємо 35-у річницю з Дня проголошення незалежності України.
Це перша ювілейна дата, яку український народ зустрічає в умовах воєнного часу. Українська державність обороняється від російської повномасштабної агресії, виборюючи не тільки право на мирне співіснування, а й право вільно та самостійно визначати своє майбутнє.
Насправді українська історія державотворення, як і саудівська державницька традиція, сягає своїм корінням далекої ретроспективної глибини. Попри принципові політичні, географічні, релігійні та соціокультурні відмінності Україну та Королівство Саудівська Аравія єднає важливий історичний досвід, який століттями формував характер націй, їх стійкість та здатність протистояти зовнішнім загрозам.
Козацька держава, сформована в результаті Національно-визвольної революції XVII ст., стала раннім українським політичним утворенням з власною територією, військом, державним апаратом та фінансовою системою. Унаслідок експансіоністської політики Російської імперії, спрямованої на обмеження української політичної автономії, Козацьку державу, її засади та інституції було знищено у другій половині XVIII ст.
Подібна історична логіка разом з принципово відмінними обставинами прослідковувалася у період існування Першої саудівської держави (з 1727 р.). Первинне політичне формування династії Саудів з владним центром у м.Дір’ія стало об’єктом військового втручання Османської імперії, внаслідок чого було вимушене припинити своє існування у 1818 р. Однак, саудівська політична традиція не зникла та отримала шанс на відновлення державності у 1824 р. внаслідок започаткування Другої саудівської держави з центром у м.Ер-Ріяд.
Для українського народу, у свою чергу, історичне вікно для відновлення власної державності виникає на початку XX ст.: унаслідок розпаду Російської імперії створюється Українська Народна Республіка. Завдяки Українській революції 1917-1921 рр. формується модерне державне утворення з виразними ознаками республіканізму та національного визначення. Подальша поразка революції та припинення існування УНР стали результатом постійного політичного тиску та пригнічення української національної ідеї з боку більшовицьких сил радянської Росії.
Україна і Саудівська Аравія пройшли довгий шлях до відновлення сучасної державності. Після розпаду Радянського Союзу та проголошення у 1991 р. незалежності розпочався новий етап існування української держави. Саудівська Аравія пройшла тернистий шлях від заснування у 1902 р. до проголошення Королівства у 1932 р., що стало результатом тривалого процесу політичної консолідації та об’єднання значної частини земель Аравійського півострова.
Незважаючи на концептуальну відмінність історичного змісту, викладені паралелі дозволяють зрозуміти обсяг перешкод на шляху до оформлення основ державності.
Трагічно, але Україна продовжує перебувати перед екзистенційною загрозою: з часу народного волевиявлення 35 років тому наша держава неодноразово ставала об’єктом російських агресивних намірів, що з часом переросли у відкриту повномасштабну агресію. Королівство, у свою чергу, опинилося в епіцентрі підвищеної безпекової турбулентності на Близькому Сході та вимушене консолідувати наявні можливості та ресурси для протидії новим загрозам.
Наразі вектори розвитку наших держав знаходять спільне відображення у безпековому, енергетичному та продовольчому вимірах.
В умовах погіршення безпекового ландшафту як в Європі, так і в регіоні Близького Сходу, Україна та Саудівська Аравія поділяють схожі міркування з точки зору гарантування суверенітету та внутрішньої стабільності.
Королівство, переконавшись у недостатній ефективності існуючої системи стримування та противаг, намагається консолідувати позиції регіональних субʼєктів. Так, з метою гарантування стабільного функціонування морських шляхів та міжнародної торгівлі у липні цього року Саудівська Аравія створила багатонаціональну морську коаліцію. Вже у серпні цього року світ став свідком започаткування тристоронньої оборонної домовленості між Королівством, Туреччиною та Пакистаном у якості механізму колективного стримування безпекових загроз у регіоні.
Україна, як держава, що рухається в напрямі здобуття повноправного членства в НАТО, вітає прагнення близькосхідної монархії до побудови системи колективної безпеки, заснованої на конкретних та взаємних зобов’язаннях держав. Наша держава, з накопиченим за час війни досвідом та апробованими на практиці технологіями, прагне зробити свій внесок у зміцнення параметрів регіональної безпеки. Про це, зокрема свідчить досягнута домовленість про оборонну співпрацю з Королівством у березні цього року.
Ми живемо у час, коли авторитарні режими намагаються використовувати продовольство та енергетику у якості гібридних важелів впливу, дестабілізуючи світову економіку та загрожуючи всьому світу. Подібно тому, як Іран створює загрози судноплавству в Ормузькій протоці, а його хуситське проксі-угруповання - в Баб-ель-Мандебській протоці, Росія атакує українські порти та перешкоджає функціонуванню Чорноморського зернового коридору.
Вагомість ролі України як одного зі світових постачальників продовольства, а КСА – як провідного експортера нафти є беззаперечною. Стратегічний характер продовольчої та енергетичної безпеки створює додаткові підстави для пошуку спільних точок дотику між нашими державами та побудови якісно нового вектору розвитку двостороннього співробітництва.
У рік, коли Україна відзначає 35-у річницю незалежності, характер розбудови двосторонньої взаємодії з КСА демонструє поступову трансформацію в прогнозовану рамку політико-економічної та безпекової співпраці з початковими обрисами стратегічного партнерства. Реалізований потенціал дозволить підтримати висхідну динаміку та перевести накопичений політичний капітал у спільні проєкти та довгострокові механізми взаємовигідної співпраці.