Відновлення пам'яті з-під уламків: у Газі рятують зруйнований Палац Паші
Палестинці вручну розбирають завали, щоб врятувати культурну спадщину
Відром за відром, палестинські робітники розчищають пісок та уламки з руїн колишньої середньовічної фортеці, перетвореної на музей у місті Газа. Палац Паші, де колись зупинявся Наполеон Бонапарт, був сильно пошкоджений під час дворічної війни між Ізраїлем та терористичним угрупованням ХАМАС.
Десятки робітників вручну розбирають завали, сортуючи каміння для повторного використання та уламки для утилізації. Над їхніми головами гуде ізраїльський розвідувальний дрон. За словами експерта з культурної спадщини, який керує роботами, понад 70% будівель палацу було зруйновано. За даними ЮНЕСКО, з початку війни в Газі було пошкоджено 114 об'єктів культурної спадщини, включно з одним із найстаріших християнських монастирів на Близькому Сході — монастирем Святого Іларіона.
Головною проблемою є отримання матеріалів для реставрації через суворі обмеження, запроваджені Ізраїлем. "Матеріалів більше немає, і ми лише розбираємо уламки, збираємо каміння, сортуємо його", — каже директор Центру збереження культурної спадщини, що координує роботи. За його даними, кількість пошкоджених об'єктів сягає 226.
Відновлювальні роботи стали можливими лише після встановлення перемир'я. Раніше, за словами координатора, працювати було небезпечно, оскільки "людям погрожували дрони, які сканували місцевість і стріляли". Крім руйнувань, з Палацу Паші зникли понад 17 000 артефактів. Наразі команді вдалося знайти та врятувати лише 20 важливих предметів, що датуються римською, візантійською та ісламською епохами.
Робота з відновлення Палацу Паші — це значно більше, ніж просто спроба відбудувати стару будівлю. Це акт боротьби за збереження національної ідентичності та пам'яті палестинського народу. У сучасних війнах знищення культурної спадщини часто є свідомою тактикою, спрямованою на деморалізацію супротивника та стирання його історичних коренів. Тому кожне відро уламків, розібране вручну під гул розвідувального дрона, є символом непокори та стійкості.
Ця історія також оголює трагічну реальність повоєнної Гази. Навіть за наявності бажання та фахівців, реальна відбудова є неможливою через блокаду та відсутність базових матеріалів. Це перетворює реставрацію на сизіфову працю, де головною метою стає не стільки відновлення, скільки порятунок того, що ще можна врятувати — сортування каміння, пошук вцілілих артефактів.
Це спроба зберегти пам'ять для майбутніх поколінь, навіть якщо фізичне відновлення залишається далекою мрією. Таким чином, ця титанічна праця на руїнах є водночас і актом надії, і свідченням глибини гуманітарної катастрофи.