Чорнобиль через 40 років: глобальний урок ядерної безпеки та відповідальності
Автор: Надзвичайний та Повноважний Посол України в Султанаті Оман – Селих Ольга
Минуло сорок років від моменту, коли людство зіткнулося з однією із наймасштабніших техногенних катастроф в історії – аварією на Чорнобильській атомній електростанції. Ця трагедія стала поворотним моментом у формуванні міжнародних підходів до ядерної безпеки, відповідальності держави та прозорості у сфері високих технологій.
26 квітня 1986 року стався вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, унаслідок якого в атмосферу було викинуто, за оцінками міжнародних наукових установ, близько 520 різних радіонуклідів. Забруднення охопило значні території Європи. Загальна площа зон різного рівня радіоактивного ураження сягнула приблизно 200 000 квадратних кілометрів.
Лише в Україні створена зона відчуження площею близько 2 600 квадратних кілометрів, яка й сьогодні залишається непридатною для постійного проживання та перебуває під довготривалим екологічним контролем.
Економічні наслідки катастрофи вимірюються сотнями мільярдів доларів США у довгостроковій перспективі. Вони включають переселення понад 300 000 людей, втрату сільськогосподарських земель, масштабні медичні програми довічного спостереження, витрати на ліквідацію наслідків та тривалу інфраструктурну деградацію, яка продовжує мати бюджетні наслідки для держав і сьогодні.
Близько 600 000 ліквідаторів були залучені до аварійних та відновлювальних робіт. Вони діяли в умовах, де кожне рішення балансувало між життям і смертю. Саме їхня жертва зупинила катастрофу від ще більшого масштабування.
Чорнобиль став не лише техногенною трагедією, а й кризою управління. Початкова реакція, позначена замовчуванням і запізнілою комунікацією, продемонструвала фундаментальну істину: у ядерній аварії час і правда є такими ж критичними ресурсами, як і технологія. Втрата прозорості завжди множить наслідки.
Саме після Чорнобиля світова система ядерної безпеки зазнала глибокої трансформації. Були посилені міжнародні стандарти, розширено механізми обміну інформацією, зміцнено роль МАГАТЕ, а принцип прозорості став невід’ємною умовою ядерної енергетики. Проте історія показала, що навіть найкращі системи не є незламними, якщо вони опиняються в умовах конфлікту чи війни.
Сьогодні людство знову стикається з реальністю, яку вважало неможливою після 1986 року.
Найбільша атомна електростанція Європи - Запорізька АЕС із шістьма енергоблоками - опинилася в умовах військової окупації та бойового впливу. Вперше в історії ядерної енергетики промисловий атомний об’єкт такого масштабу став елементом збройного конфлікту.
Міжнародне агентство з атомної енергії неодноразово фіксувало критичні ризики: порушення фізичної безпеки об’єкта, обмежений доступ персоналу, тиск на експлуатаційні процедури та вразливість систем зовнішнього енергоживлення.
Паралельно з цим Близький Схід стає одним із ключових регіонів розвитку ядерної енергетики. Об’єднані Арабські Емірати експлуатують атомну електростанцію «Барака» - перший ядерний енергетичний об’єкт у арабському світі. Іран має діючу АЕС «Бушер», що є частиною його довготривалої ядерної інфраструктури. Туреччина будує АЕС «Аккую», яка після запуску стане одним із найбільших енергетичних об’єктів регіону. Єгипет реалізує проєкт АЕС «Ель-Дабаа», а Саудівська Аравія розвиває цивільну ядерну програму, як частину стратегічної енергетичної трансформації.
Ці процеси свідчать про фундаментальну зміну глобальної енергетичної архітектури. Ядерна енергетика стає елементом національних стратегій розвитку. Але разом із цим зростає і рівень відповідальності, насамперед політичної, інституційної та безпекової.
У регіоні, де геополітична напруженість часто перетинається з критичною інфраструктурою, уроки Чорнобиля набувають особливої ваги. Атомна енергетика не може існувати поза рамками довіри, прозорості та міжнародних гарантій безпеки. У цьому контексті держави, які традиційно відіграють роль посередників і стабілізаторів, включно із Султанатом Оман, можуть стати важливими учасниками формування нової культури ядерної відповідальності.
Чорнобиль і Запорізька АЕС- це не два окремі епізоди історії. Це одна лінія попередження. Перша показала, що замовчування і втрачена довіра можуть коштувати континентам безпеки. Друга доводить, що ризики не зникають, якщо контроль над ядерними об’єктами стає частиною конфліктів.
На мою думку, Чорнобиль - це не завершена сторінка. Це постійне нагадування.
І сьогодні його головний висновок залишається без змін: ядерна безпека не існує без миру, мир не існує без відповідальності, а відповідальність не існує без правди.
27 квітня 2026 роки.
Читайте цю статтю арабською мовою та російською