Розширення наступу чи анексія: Нетаньягу схиляється до повної окупації Гази
Ізраїльський уряд розгляне новий план дій після провалу переговорів про перемир'я
Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу схиляється до розширення військового наступу в Газі та захоплення всього анклаву. Про це у понеділок повідомив 12-й канал ізраїльського телебачення з посиланням на джерело в його офісі. Очікується, що у вівторок кабінет міністрів ухвалить остаточне рішення щодо цього питання.
Ці повідомлення з'явилися після провалу переговорів про перемир'я в Досі та візиту американського посланця Стіва Віткоффа, який намагався узгодити план припинення війни. Спочатку між Вашингтоном та Ізраїлем намітилося "розуміння" щодо необхідності перейти від тимчасового перемир'я до всеосяжної угоди, яка б включала звільнення всіх заручників та роззброєння ХАМАС. Однак згодом ізраїльська сторона заявила, що ХАМАС "не зацікавлений в угоді", і тому прем'єр-міністр наполягає на "військовій поразці" угруповання.
Що саме означає "військова поразка" — питання гострих дебатів в ізраїльському керівництві. Радикальні міністри, такі як Бецалель Смотрич та Ітамар Бен-Гвір, вимагають встановлення військового правління в Газі, її подальшої анексії та відновлення єврейських поселень. Ізраїльські військові, у свою чергу, виступають проти таких ідей, побоюючись затяжної війни на виснаження та загрози для життя 20 заручників, які ще залишаються в живих.
Провал переговорів та обговорення ескалації свідчать про те, що уряд Нетаньягу стоїть на роздоріжжі. З одного боку, міжнародний тиск, включаючи ініціативи Франції та Саудівської Аравії, вимагає деескалації та руху до політичного врегулювання. З іншого — радикальне крило його коаліції вимагає "остаточної перемоги", а будь-які поступки розглядає як слабкість.
Рішення про розширення наступу може бути спробою Нетаньягу задовольнити своїх правих партнерів та уникнути розпаду уряду. Однак це вкрай ризикований шлях. По-перше, він ставить хрест на долі заручників, що залишилися. По-друге, він загрожує Ізраїлю повною міжнародною ізоляцією та затягуванням у нескінченну партизанську війну в Газі, чого так побоюються військові. Ця ситуація демонструє глибоку кризу стратегічного планування в Ізраїлі, де тактичні військові успіхи не перетворюються на довгострокову політичну перемогу, а внутрішньополітичні інтереси прем'єр-міністра переважають над національною безпекою.