Гамбіт Ердогана: як Туреччина перетворила угоду в Газі на геополітичний тріумф
Зв'язки Анкари з ХАМАС, які колись були проблемою, стали її головним козирем
Зв'язки Туреччини з ХАМАС, які колись були тягарем у відносинах з Вашингтоном, перетворилися на геополітичний актив. Переконавши ХАМАС прийняти мирну угоду Дональда Трампа, Анкара повернула собі центральну роль на близькосхідній шахівниці, викликавши роздратування Ізраїлю та арабських суперників.
Лідери ХАМАС, які спочатку чинили опір ультиматуму США, поступилися лише тоді, коли Туреччина, яку вони вважають своїм політичним патроном, закликала їх погодитися на американський план. "Цей джентльмен з місця під назвою Туреччина — один з наймогутніших у світі. Він надійний союзник", — заявив Трамп про Ердогана після того, як ХАМАС погодився на перемир'я.
Тепер Туреччина прагне отримати дивіденди. Анкара, ймовірно, використає свою нову "добру волю" у Вашингтоні, щоб домогтися прогресу в заблокованому продажі винищувачів F-35, пом'якшення санкцій США та підтримки в сирійському питанні. Цей дипломатичний розворот розпочався ще у вересні, під час візиту Ердогана до Білого дому.
Залучивши Ердогана, Трамп фактично передав Анкарі ту роль, якої вона так прагнула — роль домінуючої регіональної сунітської держави. Роками Туреччина була відсторонена від вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, але тепер її вплив на ХАМАС виявився незамінним.
Ця ситуація є майстер-класом геополітичної гри від Реджепа Таїпа Ердогана. Він зумів перетворити свої суперечливі зв'язки з ХАМАС з проблеми на унікальну перевагу, ставши тим самим ключем, якого не вистачало американській дипломатії. Для Трампа це був прагматичний хід, що дозволив досягти швидкого результату.
Для Ердогана — це тріумф, який не лише повернув йому статус одного з головних гравців на Близькому Сході, але й надав потужні важелі впливу у відносинах зі США. Водночас це викликає занепокоєння у традиційних арабських союзників Вашингтона, які з острахом спостерігають за відродженням нео-османських амбіцій Анкари.