"Червона лінія перетнута": президент Ізраїлю засудив хвилю насильства з боку єврейських поселенців
Високопоставлений військовий назвав нападників "анархістською меншістю"
Президент Ізраїлю Ісаак Герцог засудив "шокуючий і серйозний" напад єврейських поселенців на палестинців на Західному березі, закликавши покласти край хвилі насильства, що зростає на окупованій території. Його слова стали потужним голосом на тлі переважно стриманої критики з боку ізраїльських посадовців.
"Це перетинає червону лінію", — заявив Герцог, додавши, що "всі державні органи повинні діяти рішуче, щоб викорінити це явище". Його коментарі пролунали після того, як у вівторок десятки ізраїльських поселенців у масках напали на палестинські села, підпалюючи автомобілі та майно.
Високопоставлений ізраїльський військовий, командувач Центрального військового округу генерал-майор Аві Блут, підтримав президента, назвавши насильство з боку "анархістської меншості" неприйнятним. Він зазначив, що це змушує відволікати значні ресурси від боротьби з тероризмом.
Насильство з боку поселенців різко зросло з початку війни в Газі. За даними ООН, у жовтні було зафіксовано понад 260 нападів — найбільше за будь-який місяць з 2006 року. Палестинці та правозахисники звинувачують ізраїльську армію та поліцію в бездіяльності, вказуючи, що уряд Ізраїлю перебуває під впливом ультраправих прихильників поселенського руху, як-от міністри Бецалель Смотрич та Ітамар Бен-Гвір.
Заяви президента Герцога та генерала Блута є не просто черговим засудженням, а сигналом про глибокий розкол всередині самого ізраїльського істеблішменту. З одного боку, є інституції, як-от президент та армійське командування, які розуміють, що насильство поселенців підриває легітимність держави, шкодить її міжнародному іміджу та відволікає цінні ресурси безпеки. Вони намагаються представити це як дії "жменьки" екстремістів, щоб дистанціювати від них державу.
З іншого боку, є потужне ультраправе крило в уряді на чолі з Бен-Гвіром та Смотричем, які є ідеологічними натхненниками та покровителями поселенського руху. Їхня присутність у кабінеті фактично надає політичний "дах" для насильства та гарантує безкарність для нападників. Це створює парадоксальну ситуацію, коли одна частина уряду закликає до рішучих дій, а інша — яка контролює поліцію та політику щодо поселень — їх саботує.
Таким чином, Ізраїль опинився у пастці власної внутрішньої політики. Поки помірковані сили намагаються зберегти видимість правової держави, ультраправі, користуючись своїм впливом, просувають порядок денний, що веде до повної анархії на Західному березі. Цей конфлікт між різними гілками влади не лише роз'їдає державу зсередини, а й створює вибухонебезпечну ситуацію, яка може призвести до повномасштабного повстання на окупованих територіях.