Повернення санкцій ООН проти Ірану: чому "паперовий тигр" вже не лякає Тегеран
"Європейська трійка" активувала механізм "snapback", але його ефект буде обмеженим через жорсткіші санкції США
Рада Безпеки ООН не змогла заблокувати ініціативу "європейської трійки" (Велика Британія, Франція, Німеччина) щодо відновлення міжнародних санкцій проти Ірану. Це означає, що якщо не буде ухвалено іншого рішення, з 28 вересня автоматично відновлять свою дію шість резолюцій РБ ООН, прийнятих у 2006-2010 роках для обмеження ядерної та ракетної програм Тегерана.
Проте, на відміну від ситуації десятирічної давнини, повернення цих санкцій сьогодні має переважно символічне значення. Основна причина — односторонні вторинні санкції США, які Вашингтон запровадив після виходу з ядерної угоди (СВПД) у 2018 році. Американські обмеження є набагато жорсткішими та масштабнішими, вони вже вдарили по ключових секторах іранської економіки — експорту нафти, банківській системі та нафтохімії. По суті, світ уже живе в режимі "максимального тиску" з боку США, і санкції ООН не додають до цього тиску майже нічого нового.
Крім того, сьогодні відсутній глобальний консенсус, який існував раніше. У 2006-2010 роках Китай та Росія відносно підтримували санкції, але зараз вони виступають категорично проти, називаючи дії європейців незаконними. Оскільки Китай є найбільшим покупцем іранської нафти, відсутність його підтримки робить санкції ООН значною мірою неефективними. За останні роки Іран також накопичив значний досвід обходу обмежень, розробивши альтернативні фінансові канали та торговельні мережі.
Повернення санкцій ООН є радше політичним жестом та спробою створити психологічний шок для іранської економіки, ніж реальним економічним ударом. У 2018 році США довели, що для запровадження руйнівних санкцій їм не потрібна легітимність ООН. Нинішня ситуація лише підкреслює глибокий розкол у Раді Безпеки та ослаблення її ролі як інструменту єдиного міжнародного тиску. Для Ірану головним ризиком є короткострокові панічні настрої на валютному ринку, проте в довгостроковій перспективі економіка, вже адаптована до набагато гірших умов, навряд чи відчує суттєві зміни.