Курдський гамбіт: як сирійські курди грають на протиріччях для власного майбутнього

Поки друзи бунтують, курди домовляються з Дамаском про інтеграцію своєї армії.
Сирійські демократичні сили (SDF), очолювані курдами, майстерно використовують внутрішню напруженість у Сирії для досягнення своїх цілей. На тлі зростаючих протестів друзів у провінції Ес-Сувейда, які вимагають автономії, та заворушень серед алавітів, курди обрали не шлях конфронтації, а шлях переговорів з новим урядом у Дамаску.
Командувач SDF Мазлум Абді оголосив про досягнення домовленості з президентом Сирії Ахмадом аш-Шараа щодо поступової інтеграції 100 000 курдських бійців до складу сирійського міністерства оборони. Це стало несподіваним кроком, адже багато хто очікував, що курди приєднаються до інших меншин у боротьбі проти центральної влади. Проте, як зазначають аналітики, курдське керівництво продемонструвало стратегічну гнучкість, вирішивши, що переговори про інституційну інтеграцію є вигіднішими за участь у роздробленій опозиційній боротьбі.
Цей крок отримав схвалення від США, а спецпредставник Томас Баррак назвав його "позитивним кроком" до стабільності. Однак Туреччина відреагувала вкрай жорстко. Міністр закордонних справ Хакан Фідан попередив, що Анкара не допустить поділу Сирії та відповість на будь-які дії, що загрожують її національній безпеці, маючи на увазі курдські сили, які Туреччина вважає терористичною організацією. Водночас, уряд у Дамаску, хоч і прагне до єдиної армії, наразі готовий толерувати статус-кво заради стабільності, поки тривають переговори про повну інтеграцію курдських структур.
Курдське керівництво грає у складну, але прагматичну гру. Замість того, щоб приєднатися до ризикованого повстання друзів (яке, за чутками, підтримується ізраїльськими авіаударами), вони вирішили укласти угоду з центральною владою, яка є слабкою, але легітимною. Це дозволяє їм отримати офіційний статус та місце в державних інститутах, що є набагато надійнішою гарантією на майбутнє, ніж участь у хаотичному бунті.
Ключовим фактором, що стримує курдів, є загроза турецького вторгнення. Без американської "парасольки" часів Трампа, будь-яке ослаблення Дамаска може спровокувати Анкару на рішучі дії проти них. Таким чином, курди опинилися між трьома силами: слабким, але необхідним для них урядом у Дамаску, ворожою Туреччиною та іншими меншинами, чиї інтереси не завжди збігаються з їхніми. Їхня нинішня стратегія — це спроба перетворити власну військову силу на політичний капітал, не руйнуючи при цьому крихкий державний апарат Сирії.
