Злива перетворила табори Гази на болото: біженці зустрічають зиму в калюжах та зруйнованих наметах
Перший дощ сезону оголив усю глибину гуманітарної катастрофи в секторі
Перші сильні дощі сезону перетворили наметовий табір Аль-Мавасі в секторі Гази на болото, змушуючи біженців боротися зі стихією на тлі зруйнованої інфраструктури та наближення зими. Мешканці таборів намагаються вручну копати траншеї, щоб відвести воду від своїх тимчасових осель, однак дощ просочується крізь діряві брезенти, заливаючи їхні мізерні пожитки.
"Я всю п'ятницю вичерпував воду зі свого намету", — розповідає один із біженців, який лише два тижні тому купив новий намет на чорному ринку за понад 700 доларів. За його словами, намети та речі його сусідів повністю знищені. "Калюжі завглибшки в кілька дюймів, і немає належної дренажної системи", — каже він.
За даними ООН, в Аль-Мавасі, який до війни був переважно піщаними дюнами, а потім був оголошений Ізраїлем "гуманітарною зоною", влітку перебувало до 425 000 переміщених палестинців, більшість з яких живуть у саморобних наметах.
Ізраїльська сторона заявляє, що дозволяє ввозити матеріали для підготовки до зими, включно з ковдрами та щільним брезентом, проте гуманітарні організації попереджають, що цих зусиль вкрай недостатньо. На тлі загрози нових злив деякі люди намагаються знайти притулок у зруйнованих будівлях, навіть якщо ті ризикують обвалитися.
Перший осінній дощ у Газі — це не просто погодне явище, а жорстоке нагадування про повний колапс умов для людського існування в секторі. Він оголює всю глибину гуманітарної катастрофи, яка не закінчилася з припиненням вогню, а лише перейшла в іншу, не менш жахливу фазу. Якщо раніше людей вбивали бомби, то тепер їхнім життям загрожують холод, голод та хвороби.
Ситуація в таборі Аль-Мавасі — це вирок усій міжнародній системі гуманітарної допомоги та повоєнного врегулювання. Перетворення сотень тисяч людей на заручників стихії у "гуманітарній зоні" демонструє, що навіть за наявності перемир'я жодного реального плану для забезпечення базових потреб населення не існує. Відсутність дренажу, якісних наметів та елементарних умов для життя свідчить про те, що допомога є хаотичною та недостатньою.
На тлі того, як політичні переговори про майбутнє Гази заходять у глухий кут, звичайні люди залишаються сам на сам зі своїми бідами. Наближення зими загрожує перетворити цю ситуацію на повномасштабну катастрофу з тисячами смертей від переохолодження та епідемій. Таким чином, вода, що заливає намети, є не просто дощем, а символом покинутості та відчаю, в якому опинився народ Гази.
