"Вода нас вбиває": південь Іраку страждає від рекордної посухи та засолення
Рівень солі у воді досяг найвищого показника за 89 років, що призводить до загибелі худоби та змушує людей тікати
Іракська фермерка Умм Алі з жахом спостерігає, як її птиця гине через те, що вода в річках на півдні країни стала настільки солоною, що непридатна навіть для тварин. "Раніше ми пили, прали і готували на воді з річки, але тепер вона завдає нам шкоди", — каже 40-річна жінка, яка лише цього сезону втратила десятки качок та 15 курей.
Ірак, одна з країн, що найбільше страждають від зміни клімату, роками потерпає від посухи. Зменшення потоку прісної води з річок Тигр та Євфрат призвело до рекордного підвищення рівня солі, особливо на півдні. За даними міністерства водних ресурсів, минулого місяця солоність води в провінції Басра сягнула 29 000 частин на мільйон, порівняно з 2 600 торік. Для порівняння, прісна вода має містити менше 1 000, а морська — близько 35 000. "Ми не бачили такого високого рівня солоності за 89 років", — заявив представник міністерства.
Наслідки катастрофічні. Худоба гине, посіви знищуються, а риба зникає. Жінки-фермерки, які становлять майже чверть зайнятих у сільському господарстві на півдні, опинилися в пастці. "Ми навіть не можемо виїхати. Куди нам їхати?" — каже 60-річна фермерка. За даними ООН, станом на минулий рік близько 170 000 людей у центральному та південному Іраку вже були змушені покинути свої домівки через кліматичні фактори.
Іракська влада звинувачує в усьому Туреччину, чиї дамби значно зменшують стік річок, але водночас визнає неефективність власних систем управління водними ресурсами.
Водна криза в Іраку — це не просто екологічна проблема, а повільна смерть цілих регіонів та спосіб життя мільйонів людей. Це трагедія, яка має конкретні імена винуватців. З одного боку, це сусідні країни, як-от Туреччина, які, реалізуючи свої амбітні гідропроєкти, фактично перекривають "кран" для тих, хто живе нижче за течією.
З іншого боку, це десятиліття безгосподарності та корупції всередині самого Іраку, які призвели до руйнування іригаційних систем та нездатності адаптуватися до нових реалій. У цій ситуації звичайні фермери, як Умм Алі, опинилися в ролі безправних жертв, змушених спостерігати, як їхнє життя та майбутнє буквально висихають.
