Ірак та Іран підписали нову безпекову угоду, спрямовану проти курдських повстанців
Багдад посилює контроль на кордоні під тиском Тегерана та Вашингтона
Ірак та Іран уклали нову угоду про безпеку, спрямовану на посилення співпраці вздовж їхнього спільного кордону. Документ був підписаний під час першого офіційного візиту до Багдада нового глави Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Ларіджані.
Угода, підписана в присутності іракського прем'єр-міністра Мохаммеда Шіа ас-Судані, фокусується на посиленні координації безпеки на кордоні. В офіційній заяві іракський уряд підтвердив свою прихильність зміцненню відносин з Іраном, засудив "сіоністську агресію проти Ірану" і водночас висловив підтримку діалогу між Вашингтоном і Тегераном. Іранська сторона також висловила зацікавленість у розширенні співпраці, зокрема в розвитку залізничних сполучень та їх інтеграції в іракський мегапроект "Дорога розвитку".
Цей новий пакт є розвитком угоди від березня 2023 року, яка була спрямована на посилення контролю над кордоном між Іраном та Іракським Курдистаном. Останнім часом влада Іракського Курдистану під тиском змушує іранські курдські опозиційні групи роззброюватися та переїжджати з гірських баз до міських таборів. Іран звинувачує ці групи в розпалюванні заворушень на своїй території та співпраці з ізраїльським Моссадом, побоюючись, що вони можуть активізуватися в разі нового конфлікту з Ізраїлем та США.
Нова безпекова угода — це складний компроміс, на який Багдад змушений іти під подвійним тиском. З одного боку, Вашингтон вимагає від іракського уряду приборкати проіранські ополчення на своїй території. З іншого — Тегеран вимагає придушити іранські курдські опозиційні групи в Іракському Курдистані. Підписуючи цю угоду, іракський прем'єр ас-Судані намагається задовольнити обидві сторони: він демонструє Тегерану свою лояльність, посилюючи контроль над курдами, і водночас сподівається, що це дасть йому більше простору для маневру в боротьбі з проіранськими ополченнями всередині Іраку.
Однак ця угода ставить під удар іракських курдів та іранську опозицію, яка знайшла притулок в Іраку. Фактично, Багдад жертвує їхніми інтересами заради стабілізації відносин з потужним сусідом. Нові положення, що потенційно дозволяють екстрадицію курдських лідерів до Ірану, є тривожним сигналом. Це класичний приклад того, як у великій геополітичній грі інтереси менших народів та опозиційних рухів стають розмінною монетою.
