Туреччина відмовляється від довгострокових контрактів з "Газпромом" на користь СПГ зі США
Анкара інвестує в американську газову інфраструктуру, щоб зменшити залежність від Росії
Туреччина продовжила свої газові контракти з російським "Газпромом" лише на один рік, одночасно плануючи інвестиції в газову інфраструктуру США. Цей крок є частиною стратегії Анкари зі зменшення залежності від російських енергоносіїв.
За словами міністра енергетики Туреччини Алпарслана Байрактара, державний імпортер газу BOTAS продовжить отримувати газ від "Газпрому" наступного року, але вже в рамках короткострокової однорічної угоди, а не довгострокових контрактів. При цьому Туреччина вже підписала низку довгострокових контрактів на постачання скрапленого природного газу (СПГ), переважно зі США.
Частка російського газу в енергобалансі Туреччини вже скоротилася з понад 50% у 2018 році до менш ніж 40% зараз. Щоб застрахуватися від можливих стрибків цін на СПГ, Туреччина також планує інвестувати у видобувні потужності в США. Державна компанія TPAO веде переговори з такими енергетичними гігантами, як Chevron та Exxon.
Ці кроки відбулися невдовзі після візиту президента Ердогана до Білого дому, де президент Трамп закликав його припинити купувати нафту в Росії. Хоча приватні компанії займаються імпортом нафти, турецькі НПЗ вже різко скоротили закупівлі в РФ у листопаді.
Рішення Туреччини перейти на короткострокові контракти з "Газпромом" і водночас укласти довгострокові угоди зі США — це не просто комерційний хід, а фундаментальний геополітичний розворот. Анкара, яка роками була одним з найбільших та найнадійніших клієнтів Москви в Європі, тепер відкрито демонструє намір диверсифікувати свої джерела енергії та зменшити залежність від Кремля.
Цей крок є болючим ударом по "Газпрому", який втрачає свій останній великий ринок у Європі. Інвестиції Туреччини в американську газовидобувну інфраструктуру свідчать про те, що ця стратегія є довгостроковою. Анкара не просто змінює постачальника, а й інтегрується в американський енергетичний ринок.
Це створює міцний економічний альянс, який неминуче матиме і політичні наслідки. Таким чином, Туреччина, користуючись слабкістю Росії, що перебуває під санкціями, та глобальним надлишком СПГ, успішно перебудовує свою енергетичну політику, посилюючи власну безпеку та зміцнюючи зв'язки із Заходом.