Тінь Сувейди: що чекає на сирійських курдів після різанини друзів?
Насильство проти меншин змушує курдів переглянути свою стратегію майбутнього
Події в сирійській провінції Ес-Сувейда, де минулого місяця в зіткненнях між друзькими угрупованнями та підтримуваними урядом бедуїнськими силами загинуло понад 800 людей, викликали хвилю протестів на північному сході Сирії, контрольованому курдами. Ці трагічні події, що відбулися після березневої різанини алавітів, посіяли глибокий страх серед курдської громади. "Багато людей вважають, що вони будуть наступними," — зазначає аналітик Мутлу Чівіроглу.
Курди бачать свою долю нерозривно пов'язаною з долею друзів, оскільки обидві меншини мають схожі вимоги та прагнуть зберегти автономію, здобуту за роки громадянської війни. І на північному сході, і на південному сході країни діють власні сили безпеки (SDF у курдів та різні угруповання у друзів), а центральний уряд у Дамаску намагається повернути ці території під свій повний контроль. "Доля Сувейди та доля північного сходу пов'язані," — підтверджує дослідник Александер Макківер.
Головною вимогою курдів, як і друзів, залишається децентралізація країни. Лідер SDF Мазлум Абді назвав її "найкращим рішенням для побудови держави", що не означає розколу. Проте Дамаск категорично відкидає будь-які форми федералізму чи автономії. Крім того, невирішеними залишаються питання інтеграції 100-тисячного контингенту SDF до сирійської армії та звинувачення на адресу Дамаска в узурпації влади при формуванні нового уряду.
Події в Ес-Сувейді стали для сирійських курдів холодним душем і зруйнували останні ілюзії щодо того, що новий уряд у Дамаску буде більш толерантним до меншин, ніж режим Асада. Використання проурядових сил для придушення автономії друзів — це чіткий сигнал: центральна влада не потерпить жодних відхилень від унітарної моделі держави і готова застосовувати силу.
Це ставить курдське керівництво перед складним вибором. Варіант перший: об'єднатися з іншими пригнобленими меншинами, такими як друзи та алавіти, і створити єдиний фронт проти Дамаска. Це ризикований шлях, що може призвести до нової повномасштабної війни та спровокувати турецьке вторгнення. Варіант другий: піти на значні поступки Дамаску в переговорах про інтеграцію, відмовившись від частини своєї автономії в обмін на гарантії безпеки, щоб уникнути долі Сувейди. Мрія про децентралізовану та демократичну Сирію стикається з жорстокою реальністю, де центральна влада, схоже, готова повторювати найкривавіші сценарії минулого.