РПК висуває ультиматум Туреччині: подальші кроки лише після звільнення Оджалана
Курдські командири заявили, що виконали свою частину угоди і тепер чекають дій від Анкари
Командування Робітничої партії Курдистану (РПК) заявило, що не робитиме подальших кроків у мирному процесі з Туреччиною, доки Анкара не почне переговори та не звільнить засновника РПК Абдуллу Оджалана. "Усі кроки, ініційовані лідером Апо [Оджаланом], були виконані... більше ніяких дій не буде", – заявив командир Амед Малазгірт.
"Відтепер ми будемо чекати на турецьку державу, і саме вона має робити кроки", – сказав він, перебуваючи в бункері в горах Канділь на півночі Іраку. Він озвучив дві головні вимоги: "По-перше, свобода лідера Апо... без цього процес не матиме успіху. По-друге, конституційне та офіційне визнання курдського народу в Туреччині".
Ця заява пролунала після того, як РПК зробила низку історичних кроків до припинення багаторічної боротьби. У травні угруповання офіційно відмовилося від збройної боротьби, провело символічне спалення зброї та почало виведення своїх сил з території Туреччини.
Турецька сторона, зі свого боку, створила міжпартійну парламентську комісію для розробки мирного процесу, а її члени цього тижня відвідали Оджалана в його в'язниці на острові Імрали. Однак у РПК вважають ці кроки недостатніми. "Створивши цю комісію, турецька держава зробила позитивний крок, але це не єдина необхідна дія", – зазначив Малазгірт.
Заяви командування РПК свідчать про те, що мирний процес увійшов у найскладнішу фазу. Курдська сторона, виконавши свою частину зобов'язань (припинення вогню, виведення бійців), тепер вимагає від Анкари політичних поступок, які є набагато складнішими для турецького уряду, ніж просто припинення бойових дій.
Вимога звільнення Оджалана та конституційного визнання курдів — це максималістська позиція, яка ставить президента Ердогана у вкрай скрутне становище. Погодження на такі умови викличе шалений опір з боку турецьких націоналістів, які є його союзниками. Відмова ж може призвести до зриву мирного процесу та відновлення конфлікту.
Таким чином, РПК свідомо підвищує ставки, перевіряючи, наскільки далеко готова зайти Анкара заради остаточного миру. Фраза "партизанська боротьба не закінчується, ми можемо продовжувати її різними методами" є ледь прихованою погрозою. Це ультиматум, загорнутий у мирну риторику. Подальший успіх процесу залежить від того, чи зможуть сторони знайти компроміс між вимогами курдської автономії та збереженням унітарності турецької держави.