"Історичний момент" із присмаком авторитаризму: чому вибори в Сирії критикують за непрозорість
Голосування є непрямим та бойкотується регіонами меншин, що викликає сумніви у його демократичності
Тимчасовий президент Сирії Ахмед аш-Шараа назвав парламентські вибори, що проходять у неділю, "історичним моментом" для країни. Це перше голосування з моменту повалення режиму Башара Асада в грудні минулого року, яке має на меті сформувати новий законодавчий орган. "Сирійці пишаються тим, що сьогодні переходять від війни та хаосу до виборів", — заявив аш-Шараа.
Однак ці вибори важко назвати демократичними в класичному розумінні. По-перше, вони є непрямими: 140 з 210 депутатів обирають не громадяни, а 6000 членів спеціальних виборчих колегій. Решту третини парламенту (70 депутатів) особисто призначить сам президент. Влада виправдовує такий підхід неможливістю провести всенародне голосування через мільйони біженців та безпекову ситуацію.
По-друге, вибори не відбуваються в трьох ключових регіонах: провінції Сувейда з друзською більшістю та в контрольованих курдами провінціях Ракка і Хасака. Ці регіони відмовляються від інтеграції, побоюючись ісламістської адміністрації в Дамаску, особливо після нещодавніх спалахів сектантського насильства. Це означає, що 19 місць у парламенті залишаться вакантними, що ставить під сумнів його легітимність як загальнонаціонального органу.
Критики також вказують на низький рівень інклюзивності: лише 14% кандидатів — жінки, а квоти для меншин не передбачені. Усе це, разом із широкими повноваженнями президента, даними йому тимчасовою конституцією, викликає побоювання, що новий парламент може стати лише інструментом для легітимації нової централізованої влади.
Ці вибори є спробою нової сирійської влади продемонструвати світові перехід до більш цивілізованого правління та отримати міжнародну легітимність, необхідну для залучення допомоги. Проте сам формат виборів є компромісом між демократичною риторикою та авторитарною реальністю.
Непряме голосування, президентські призначення та бойкот з боку цілих регіонів свідчать не про національну єдність, а про глибокі розколи та недовіру. Замість того, щоб стати символом нового початку, ці вибори ризикують зафіксувати існуючий розкол, створивши парламент, який представлятиме лише частину країни та буде значною мірою залежним від волі однієї людини.