Іран просить світ врятувати ліси, поки сам запалює регіон
Тегеран звернувся за іноземною допомогою для гасіння пожеж у лісах, яким 50 млн років
Іран звернувся за іноземною допомогою для гасіння масштабної пожежі, що вже кілька днів вирує в унікальних Гірканських лісах на півночі країни, які внесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ці реліктові ліси, вік яких оцінюється у 25-50 мільйонів років, простягаються вздовж узбережжя Каспійського моря.
Пожежа, що спалахнула на початку листопада, була тимчасово ліквідована, але 15 листопада розгорілася з новою силою. Зіткнувшись із "неможливістю стримати вогонь", Іран "запросив термінову допомогу від дружніх країн", повідомив заступник президента. Туреччина вже відправила два спеціалізовані літаки-бомбардувальники, гелікоптер та команду рятувальників. Іранська влада також заявила, що "за необхідності звернеться по допомогу до Росії".
Ймовірною причиною пожежі називають дії мисливців у скелястій місцевості провінції Мазандаран. Ситуація ускладнюється однією з найсильніших за останні 60 років посух. "Іранці втрачають природну спадщину, яка старша за перську цивілізацію", – написав науковець ООН та колишній іранський чиновник Каве Мадані.
Ситуація, що склалася, сповнена гіркої іронії. Режим, який систематично "підпалює" весь Близький Схід, фінансуючи та озброюючи проксі-угруповання від Ємену до Лівану, виявився абсолютно безпорадним перед реальною пожежею у себе вдома. Країна, що вкладає мільярди в ядерну програму та балістичні ракети, змушена просити допомоги у сусідів для гасіння вогню, спричиненого, ймовірно, звичайною людською недбалістю.
Цей інцидент оголює фундаментальну проблему іранського режиму: колосальні ресурси витрачаються на зовнішню експансію та військові амбіції, тоді як внутрішні проблеми, включаючи екологічну безпеку та цивільний захист, залишаються хронічно недофінансованими та занедбаними.
Виявляється, що побудувати ядерний реактор для Тегерана простіше, ніж створити ефективну службу пожежогасіння. Звернення за допомогою до Туреччини та потенційно до Росії — ще один доказ цієї диспропорції: режим покладається на зовнішні сили не лише у своїх геополітичних іграх, а й у вирішенні нагальних внутрішніх криз.