Індонезійці борються проти осушення торфовищ «легенів планети»
Індонезія, де розташована найбільша кількість тропічних торф’яних боліт у світі, швидко втрачає цю маловідому екосистему.
Наслідки локальні (мешканці, фауна) і глобальні: висохлі болота виділяють велику кількість вуглекислого газу, сприяючи глобальному потеплінню.
Згідно з дослідженням 2023 року, лише 18,4% індонезійських торфовищ залишаються «неушкодженими», а величезні площі віддані під плантації олійних пальм або деревини.
За словами Праленси, така доля чекає на значну частину торфовищ навколо його села Лебунг Ітам.
Мешканці села кажуть, що компанія з виробництва пальмової олії Bintang Harapan Palma (BHP) вже почала копати канали для осушення торфовищ для посадки дерев.
«Ми протестували... Ми сказали їм, що це територія, що управляється громадою», — пояснює Праленса. Але «вони стверджують, що вже мають права на цю землю».
Хоча торфовища покривають лише 3% поверхні планети, вони зберігають приблизно 44% усього вуглецю, замкненого в ґрунті.
Вони також є життєво важливими екосистемами, де мешкають зникаючі орангутанги та економічно важливі види, такі як риби в Індонезії.
Індонезійські торфовища давно були перетворені на сільськогосподарські, що мало серйозні наслідки. Коли торф висихає, він легкозаймистий, і вогонь може поширюватися під землею та знову спалахувати.
Це явище було однією з головних причин пожеж 2015 року в Індонезії, які спустошили територію, приблизно в 4,5 рази більшу за острів Балі. За даними Світового банку, вони коштували країні приблизно 13,7 мільярда євро, або близько 2% ВВП країни.
У відповідь на ці пожежі було запропоновано запровадити мораторій на нові концесії на торфовища. Правила заборонили кілька ризикованих видів діяльності, включаючи спалювання та осушення торфовищ.
Але «слабкий моніторинг та правоохоронні органи дозволяють продовжувати експлуатацію торфовищ», — скаржиться Ваху Пердана, голова неурядової організації Pantau Gambut.
І пожежі досі трапляються «майже щороку», каже Рохман, фермер із села Бангсал, на захід від Лебунг Ітам.
Мешканці Бангсала, які колись покладалися на величезні водно-болотні угіддя для годування своїх буйволів, стали свідками процвітання плантацій. Риболовні пастки та невеликі рисові поля забезпечували додатковий дохід, але з того часу вони зникли.
Інфраструктура навколо плантацій перешкоджає належному стоку води, що ускладнює посадку рису. До цього додається хмара диму, що утворюється внаслідок пожеж кожного сезону.
«Важко щось зробити», коли ця хмара висить над землею, каже Рохман, а видимість іноді становить лише кілька метрів.
В Індонезії основною рушійною силою знищення торфовищ є світовий апетит до деревини, целюлози та пальмової олії.
52-річний Рохман — один із кількох мешканців, які подали позов щодо пожеж.
Вони стверджують, що три компанії з лісовими плантаціями поблизу торфовищ несуть юридичну відповідальність за наслідки пожеж для здоров’я, економіки та соціального стану.
Подання позову було непростим рішенням, пояснює Марда Елліус, шкільна вчителька в Бангсалі, яка каже, що компанія, названа у справі, запропонувала їй гроші, якщо вона відкличе позов.
«Я завжди думала, що з самого початку роблю щось для довкілля, для багатьох людей», — зізналася вона. «Я вирішила продовжувати».
Раніше цього місяця місцевий суд відхилив позов, заявивши, що позивачі не мають права на подання позову.
Група пообіцяла оскаржити це рішення, і жителі села Бангсал тиснуть на місцеву владу, щоб ті краще захистили торфовища, що залишилися.
«Якщо ми захистимо його, природа захистить і нас».
«Вологий торф — це як легені землі», — каже Мухаммад Хусін, мешканець Бангсала та пастух буйволів. «Ми повинні захищати природу, і ми можемо сподіватися, що якщо ми її захистимо, природа також захистить нас».