Афганці без нічого: Вигнані з Ірану, вони повертаються у невизначене майбутнє
Понад 690 тисяч афганців вигнаних з Ірану стикаються з бідністю та невизначеністю на батьківщині
З січня поточного року понад 690 000 афганців були змушені залишити Іран, причому 70% з них – примусово, за даними Міжнародної організації з міграції (МОМ). Тегеран встановив крайній термін 6 липня для виїзду всіх афганців, які не мають права на проживання, що може торкнутися до чотирьох мільйонів осіб.
Пункти пропуску на кордоні, зокрема Іслам-Кала в провінції Герат, що зазвичай використовуються для міграції та депортації, зараз переповнені сім'ями, які повертаються. Лише в червні виїхало понад 230 000 осіб. Депортовані часто прибувають без майна та засобів до існування. Вони стикаються з величезними труднощами в країні, яка потерпає від хронічної бідності та безробіття.
Місія ООН в Афганістані (UNAMA) попередила, що приплив депортованих, які часто прибувають "без майна, з обмеженим доступом до послуг та без перспектив працевлаштування", ризикує ще більше дестабілізувати кризову країну. Незважаючи на обіцянки офіційних осіб щодо "гідного поводження" та повернення вилучених активів, реальність для багатьох є суворою.
Понад мільйон афганців вже повернулися цього року з Ірану та Пакистану, і ці цифри, як очікується, зростатимуть, навіть попри скорочення іноземної допомоги та боротьбу уряду Талібану за фінансування та міжнародне визнання. МОМ може допомогти лише невеликій частині тих, хто повертається. Багато хто з цих людей, особливо жінки, опиняються у вкрай вразливому становищі, не маючи ні житла, ні коштів до існування.
Ситуація з масовим вигнанням афганців з Ірану є яскравим прикладом гуманітарної кризи, що назріває, яка демонструє глибоку вразливість біженців та мігрантів. Незважаючи на десятиліття проживання в Ірані, багато хто з них так і не отримали повного визнання або прав, що підкреслює структурні проблеми в інтеграції біженців. Рішення Тегерана про примусове виселення мільйонів людей створює величезний тягар для Афганістану, який і без того є однією з найбідніших країн світу, страждає від політичної нестабільності під владою Талібану та відсутністю базових послуг.
Зменшення міжнародної допомоги лише посилює цю проблему, оскільки такі організації, як МОМ, можуть допомогти лише незначній частині потребуючих. Ця ситуація підкреслює нагальну потребу в міжнародній солідарності та скоординованих зусиллях для вирішення як безпосередніх потреб депортованих, так і довгострокових проблем стабільності в Афганістані. Вона також є нагадуванням про те, що національні політики щодо міграції часто не враховують людський вимір та довгострокові наслідки для життя людей.