Старі рани, нові страхи: чому відносини між Ліваном та Сирією залишаються напруженими
Незважаючи на падіння Асада, недовіра та взаємні претензії блокують нормалізацію
Лише за рік ситуація по обидва боки лівано-сирійського кордону кардинально змінилася. У Сирії блискавичний наступ ісламістських повстанців повалив режим Башара Асада, а в Лівані руйнівна війна з Ізраїлем завдала серйозного удару по "Хезболлі". Здавалося б, усунення двох головних дестабілізуючих факторів — режиму Асада та потужності "Хезболли" — мало б відкрити шлях до нормалізації відносин між Бейрутом та Дамаском. Проте цього не сталося.
Відносини між двома сусідами залишаються напруженими, обтяженими десятиліттями сирійської окупації та взаємної недовіри. Сирійці довго розглядали Ліван як плацдарм для антисирійської діяльності. Ліванці, зі свого боку, пам'ятають 15-річну сирійську окупацію після громадянської війни та побоюються, що Дамаск може спробувати повернути Ліван під нову сирійську опіку. Ці страхи посилюються нещодавніми сутичками на кордоні та новими обмеженнями на пересування громадян.
Ключовими перешкодами на шляху до потепління є кілька болючих питань. По-перше, доля близько 2000 сирійців у ліванських в'язницях, видачі яких вимагає Дамаск. По-друге, вимога Лівану повернути додому сотні тисяч сирійських біженців. По-третє, вимога Сирії повернути мільярди доларів сирійських вкладів, що застрягли в ліванських банках після фінансового колапсу 2019 року. Незважаючи на візити ліванських урядовців до Сирії, жоден сирійський чиновник досі не відвідав Ліван, що є показовим.
Відносини між Ліваном та Сирією — це складний клубок історичних травм, політичних інтересів та глибокої взаємної недовіри, який неможливо розплутати одним махом. Падіння режиму Асада не стерло з пам'яті ліванців десятиліття сирійської гегемонії. А для нової сирійської влади Ліван, як і раніше, є джерелом потенційних загроз та "змов".
Незважаючи на формальну координацію з питань безпеки, обидві країни не готові йти на реальні поступки у ключових питаннях. Проблема біженців, ув'язнених та банківських вкладів — це не просто технічні питання, а потужні політичні козирі, які кожна зі сторін використовує у своїх інтересах. Без вирішення цих фундаментальних проблем будь-які розмови про "нормалізацію" залишатимуться лише словами. Як зазначають аналітики, єдиний шлях уперед — це поступове, покрокове вирішення кожної проблеми окремо, а не спроба укласти "велику угоду", яка наразі є неможливою.
