Хвиля визнання: три чверті країн ООН підтримують державність Палестини
Війна в Газі кардинально змінила підхід світу до палестинського питання
Війна між Ізраїлем та ХАМАС, що триває в Газі, відродила глобальний рух за визнання палестинської державності. На сьогодні вже три чверті країн-членів ООН — щонайменше 145 зі 193 — або вже визнали, або планують визнати державу Палестина. Австралія стала останньою країною, що пообіцяла зробити цей крок на Генеральній Асамблеї ООН у вересні. Ця тенденція є кардинальним відходом від давньої позиції, згідно з якою палестинська державність могла бути лише результатом мирних переговорів з Ізраїлем.
Шлях до визнання був довгим. Усе почалося 15 листопада 1988 року, коли палестинський лідер Ясір Арафат в односторонньому порядку проголосив незалежну державу зі столицею в Єрусалимі. Першим її визнав Алжир, а за ним — більшість арабського світу, Індія, Туреччина та країни Африки. Наступна хвиля визнань припала на 2010-2011 роки з боку країн Південної Америки. Важливим проривом стало отримання Палестиною статусу "держави-спостерігача, що не є членом ООН" у 2012 році та приєднання до Міжнародного кримінального суду.
Однак саме війна в Газі, що почалася після атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року, стала найпотужнішим каталізатором. Лише у 2024 році Палестину визнали чотири країни Карибського басейну та Вірменія. Але найважливішим став крок чотирьох європейських країн: Норвегії, Іспанії, Ірландії та Словенії. До них у вересні планують приєднатися Франція, Канада та Велика Британія, що свідчить про глибокий зсув у позиції Заходу.
Ми спостерігаємо тектонічний зсув у світовій дипломатії. Протягом десятиліть "палестинське питання" було заморожене, а формула "мир в обмін на землю" не працювала. Війна в Газі, з її жахливими гуманітарними наслідками, змусила світ зрозуміти, що ігнорування цього конфлікту більше неможливе.
Визнання Палестини перестало бути символічним жестом і перетворилося на інструмент тиску на Ізраїль. Міжнародна спільнота, зокрема Захід, втомилася від нескінченної війни та непримиренної позиції уряду Нетаньягу. Визнаючи Палестину, ці країни намагаються створити нову реальність: вони показують, що шлях до миру лежить не через нескінченні переговори, які можна саботувати, а через визнання невід'ємного права палестинського народу на власну державу. Це спроба змінити правила гри та змусити Ізраїль змиритися з тим, що рішення про дві держави є єдиним можливим виходом із кризи.
