Хаменеї висунув США ультиматум: співпраця лише після відмови від Ізраїлю та виведення військ
Тегеран демонструє жорстку позицію на тлі заяв про готовність до ядерних переговорів
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї заявив, що Тегеран розгляне можливість співпраці зі Сполученими Штатами лише в тому випадку, якщо Вашингтон кардинально змінить свою політику в регіоні, припинить підтримку Ізраїлю та виведе свої військові бази. Ця жорстка заява пролунала під час зустрічі зі студентами в Тегерані, присвяченій річниці захоплення посольства США у 1979 році.
"Якщо вони повністю відмовляться від підтримки сіоністського режиму, виведуть свої військові бази звідси (з регіону) і утримаються від втручання, тоді це (співпрацю) можна буде розглянути", — сказав Хаменеї, додавши, що "зарозуміла природа Сполучених Штатів не приймає нічого, окрім підкорення".
Ця заява є відповіддю на жовтневий заклик президента США Дональда Трампа, який заявив, що "рука дружби та співпраці з Іраном відкрита". Однак риторика Хаменеї пролунала на тлі глибокої кризи у відносинах. У середині червня Ізраїль завдав безпрецедентних ударів по Ірану, що спровокувало 12-денну війну, під час якої США також завдали ударів по іранських ядерних об'єктах. Цей конфлікт зірвав ядерні переговори, що розпочалися у квітні.
Незважаючи на жорстку позицію верховного лідера, міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі напередодні заявив, що Тегеран "готовий вступити в переговори" з Вашингтоном, але лише щодо своєї ядерної програми, виключивши будь-які розмови про ракетний потенціал. "Мабуть, вони не поспішають. Ми теж не поспішаємо", — додав він.
Заява аятоли Хаменеї — це класичний приклад іранської дипломатичної стратегії, де публічна безкомпромісна риторика поєднується з готовністю до кулуарних переговорів на певних умовах. Висуваючи свідомо нездійсненні вимоги (повна відмова США від Ізраїлю), верховний лідер вирішує кілька завдань. По-перше, для внутрішньої аудиторії, особливо напередодні річниці захоплення посольства, це демонстрація сили, ідеологічної стійкості та непокори "Великому Сатані". Це зміцнює його авторитет та консолідує консервативні сили.
По-друге, для зовнішнього світу це сигнал, що Іран не буде вести переговори з позиції слабкості, незважаючи на руйнівні міжнародні санкції та нещодавні військові удари. Тегеран підвищує ставки, змушуючи Вашингтон робити перший крок до деескалації. Водночас більш помірковані заяви МЗС Ірану залишають "вікно можливостей" відкритим, даючи зрозуміти, що діалог все ж таки можливий, але лише на вигідних для Ірану умовах і в обмеженому форматі (тільки ядерна програма). Це складна гра, в якій Іран намагається виторгувати для себе найкращі умови, балансуючи між погрозами та натяками на компроміс.
