"Бідні" проти "багатих": як політичні гроші спотворюють вибори в Іраку
Кандидати влаштовують розкішні бенкети, порушуючи закони та поглиблюючи корупцію
Напередодні листопадових виборів в Іраку передвиборча кампанія вкотре оголила глибокий розкол у суспільстві: між тими, хто серйозно бореться за владу, та тими, хто бере участь лише для створення видимості демократії. Однак цей розкол є не лише політичним, а й фінансовим. З одного боку — "бідні" кандидати, що ведуть скромні кампанії та намагаються апелювати до ідей, а з іншого — багаті претенденти, які покладаються на розкіш, медійний галас та візуальний ефект.
Ці заможні кандидати влаштовують пишні бенкети та концерти, витрачаючи величезні кошти на рекламу. Такі екстравагантні витрати, здебільшого з боку політичних сил, що керують Іраком останні два десятиліття, порушують як моральні, так і правові питання. По-перше, це є прямим порушенням лімітів, встановлених Виборчою комісією. По-друге, це вказує на наявність сумнівних статків у руках політиків, які до приходу до влади не належали до заможних верств.
Такі фігури, як екс-прем'єр Нурі аль-Малікі чи лідер ополчення Хаді аль-Амірі, які колись самі визнавали свої економічні труднощі, тепер демонструють величезні фінансові ресурси. Це створює порочне коло: політична влада стає джерелом багатства, а багатство використовується для збереження влади.
"Ми в Комуністичній партії не маємо коштів на рекламу... у нас бюджет 10-15 мільйонів динарів на всю кампанію, тоді як є кандидати, що витрачають по 5 мільйонів динарів щодня лише на обіди та вечері", — скаржиться генеральний секретар Компартії Раїд Фахмі. За його словами, Виборча комісія виправдовує свою бездіяльність відсутністю інструментів для моніторингу реальних витрат.
Ці вибори в Іраку є не просто змаганням ідей, а битвою гаманців, де результат значною мірою визначений заздалегідь. Масове використання "політичних грошей" повністю знецінює демократичний процес, перетворюючи його на аукціон. Це не лише забезпечує повернення до влади тих самих корумпованих еліт, але й вбиває будь-яку надію на реальні зміни у звичайних громадян. Поки виборче законодавство залишається беззубим, а його порушення — безкарними, іракська демократія ризикує назавжди залишитися лише фасадом, за яким ховається звичайна клептократія.
