Кінець ставки на одного: США, Туреччина та Італія перекроюють карту впливу в Лівії
Вашингтон координує зусилля Анкари та Риму для паралельної взаємодії зі Сходом та Заходом країни
На лівійській сцені формується новий альянс між Туреччиною, Італією та США, заснований на "збалансованому підході" до врегулювання конфлікту. Це свідчить про зростаюче усвідомлення того, що розкол між сходом та заходом країни більше не можна вирішити, роблячи ставку лише на один табір.
Ключовим сигналом цього зсуву стала спільна зустріч турецького та італійського лідерів з головою Уряду національної єдності (УНЄ) Абдулхамідом Дбейбою в Стамбулі. Однак ще більш значущим стало те, що після цього і Анкара, і Рим почали активно налагоджувати контакти з силами, що контролюють схід Лівії. Голова турецької розвідки Ібрагім Калин відвідав Бенгазі для прямих переговорів з маршалом Халіфою Хафтаром, а італійський міністр зустрівся з його сином Саддамом Хафтаром.
Цей "паралелізм" дій свідчить про усвідомлення того, що будь-який шлях до стабільності не може ігнорувати схід, який зберігає значну військову, політичну та економічну вагу. Координатором цього нового напрямку виступає Вашингтон через свого активного спецпосланця Массада Булоса, який останніми місяцями постійно курсує між Тріполі та Бенгазі.
Для всіх трьох гравців Лівія є надзвичайно важливою ареною. Для Європи це не лише найбільші в Африці запаси нафти, а й ключовий транзитний пункт для нелегальної міграції. Для США — можливість створити прозорі та незалежні інституції, що стануть основою для довгострокової стабільності. Для Туреччини — конвергенція економічних та геополітичних інтересів, де військові угоди з Тріполі посилюють її вплив у Східному Середземномор'ї.
Перехід до "американської моделі збалансованої взаємодії" є прагматичним визнанням того, що Лівією не можна керувати за допомогою політики виключення. Паралельні контакти з обома сторонами дозволяють трьом країнам зберігати вплив та захищати свої інтереси. Однак ця стратегія має серйозні виклики. Ставка на економічне процвітання як шлях до стабільності може розбитися об лівійські реалії: глибокий розкол, корупцію та всепроникну владу збройних угруповань.
Будь-які іноземні інвестиції залишатимуться заручниками здатності самих лівійців об'єднати країну. Таким чином, хоча новий альянс і створює більш реалістичний баланс, він залишатиметься крихким доти, доки не буде доповнений справжньою політичною волею всередині самої Лівії.